ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА

 
   Є дві легенди про походження назви села: перша, що назва пішла від слова «корито», друга - від слова «кора». На місці теперішньої Коритні і навкруги в давнину росли велетенські дуби та липи. Серед поселенців були майстри, які з липи видовбували корита для різних потреб. Возили їх на ярмарки і продавали: «Ова, приїхали критяни»,- вигукував базарний люд.
     Друга версія пов’язана з тим, що в ліси приїздили звідусіль дерти кору липову на мотузки, лико, личаки; дубову - для вичинки шкір. Отже, корито і кора. В 1860-х роках дослідник Л. Похилевич записав: «Корытнянские хутора лежат на склоне Киевской губернии, прописаны к Россоховатскому приходу, принадлежат князю Чарторийскому, в 1812 году подарены своему эконому Нигилевычу».
    В 1872 р. в селі побудували школу, тоді ж – церкву, яка простояла майже 100 років. В 1913 році в селі на общинні гроші звели магазин – склад для страхового збереження зерна, в одній частині магазину був клуб. Була ще общинна пожежна, де кожен селянин повинен був чергувати з кіньми. В 1920 р. в селі школа стала початковою.
    Коритня з 1797 р. знаходилася в складі Липовецького повіту Київської губернії, до 1923 року не Монастирищенської, а Підвисоцької волості. Сільська управа знаходилася там, де тепер стоїть приміщення старої школи.
    1925 рік пам’ятний тим, що в селі появився перший трактор «Фордзон», а в наступному році тут встановили потужний млин – рештки його збереглися до нашого часу.
    З весни 1930 р. в селі почався новий відлік часу – радянського, колективного господарювання. Відлік цей коритянам  дістався дорогою ціною: знищенням 21 заможної родини, голодомором 1933-го року. Ситуація дещо стабілізувалася  в 1934-1935 роках. Серед коритянських чоловіків було багато таких, котрі мали свої безпомилкові погляди на колгоспне життя, на «батька» Сталіна. Саме й за це вони поплатилися в 1937-38 роках, коли в селі знайшли тут майже 100 «ворогів народу» і репресували. А потім нове лихо – 18 липня 1941 року фашисти прийшли в Коритню і зайняли її без бою.
    Село відоме добре розвиненим рухом опору і діяльністю партизанів, остаточно визволили його від фашистів в березні 1944-го року. Після війни третина поселення лежала у згарищах, майже все було знищено.
    Післявоєнні роки – це титанічна справа всіх, щоб відновити, налагодити землеробство і розвивати тваринництво. Впродовж багатьох років господарство у Коритні було одним з передових в районі, стало відомим ім’я телятниці П.Ф.Лазаренко,котрій присвоєно звання Героя Соціалістичної праці (нині покійна), зазвучало ще багато нових імен передовиків виробництва у галузі тваринництва, рослинництва.
    За 70-ті, 80-ті і частково 90-ті роки в селі збудовано десятки осель, сучасні господарські приміщення, гаражі, критий тік, придбано чимало нової техніки, збудовано приміщення школи, адмінбудинок, заасфальтовано сільські вулиці.
    Коритню і район не можна уявити без багатодітних, уславлених працею родин. Три сини М.Д.Орендарчука стали відомими головами колгоспів у Шарнополі, Попудні, Коритні, син Михайло став першим Представником Президента України в районі.
    Родина Сергія Приндюка – нащадки коритянських чумаків, сини Власа Гончарука Захар і Яків стали українськими письменниками. Коритню не можна також уявити без родин Зіничів, Розкиданих, Чайок, Сивачуків, Присяжнюків, Краків, Поночовних, Мельників, Плеваків, Ковалів та багатьох інших.
    В Коритні бере початок річка Гірський Тікич, відстань до Монастирища 18 км. Територія становить 2688,9 га, земель державної власності – 734,9 га, приватної власності – 1954 га. Станом на 1 січня 2013 року в селі проживає 1008 осіб, дітей дошкільного віку – 67, шкільного віку – 98, працездатного населення 488 осіб, працюючих 81 особа, 302 пенсіонери, 5 інвалідів війни, 3 учасники бойових дій, 2 «чорнобильці», 11 багатодітних сімей, в 2012 році це звання присвоєно К.І.Нижник, Н.В.Король.
    Місцева рада утворена в 1929 році, до складу сільської ради обрано 15 депутатів, працює три постійні комісії,до складу виконкому входить 6 осіб.
    Сільським головою у Коритні втретє громада обрала Сергія Івановича Іщука. Все, що зроблено у селі заради громади і для поліпшення життя коритнян – видиме і відчутне. Однак справ залишається чимало і завжди виникатимуть нові турботи. Якщо подумки повернутися у рік минулий, то його можна назвати роком води. Проблема водопостачання в селі виникла і стала в прямому значенні цього слова загрозливою для здоров’я людей – в усіх криницях вміст нітратів у воді за даними спеціалістів значно перевищував норму, біда і в тому, що в деяких криницях вона зникла зовсім. Створили кооператив «Коритня - вода» (голова А.Й. Присяжнюк, бухгалтер О.Д. Коваль). Нині вода є в усіх, хто став членом кооперативу, зробив внесок. Протяжність водогону складає 16 км, працює три артезіанських свердловини. Справа це добра і потрібна, люди відчули зручності.
    Відповідно до соціальних угод орендарі паїв надають певні кошти на розвиток села. Зокрема із товариством «Коритня - Агро КМ» (директор С.І.Іллюша) було передбачено, що кошти підуть на освітлення вулиці Комсомольської (на це витрачено 17,5 тис. грн.). За допомогою цього ж товариства та фермерського господарства «Ядвіга» (М.О.Орендарчук), ФГ «Гора-2006» (П.Ю.Гора) в школі замінили 18 вікон на енергозберігаючі. У сільський ФАП коштами кооперативу підведено воду, допоміг із реконструкцією тепла народний депутат України А.В.Яценко, придбав сюди потрібне обладнання депутат районної ради М.О.Орендарчук. Крім того сільська рада виділила 9 тис. грн як субвенцію на встановлення вікон у районній лікарні. Торік було добре налагоджено тісну співпрацю із РЦЗ (директор В.П.Левадський). Тимчасово безробітні, котрі працювали на громадських роботах, багато зуміли виконати по благоустрою території села, кладовища. В цьому році планують зробити на кладовищі огорожу із сучасних матеріалів.
    Ремонт доріг – дуже болюча проблема для села. Розроблено проект на капітальний ремонт вулиць Леніна,Чапаєва (державні кошти).Освітлення також одна з важливих турбот. Вже здані документи на затвердження в управлінні капітального будівництва облдержадміністрації, в другому півріччі планується будівництво підвідного газопроводу.
    Про дозвілля молоді в селі також турбуються. Будинок культури працює добре, відремонтований, з приходом на посаду керівника Ольги Бестюк, котра значно активізувала всю діяльність, можна знайти справу собі по душі. Було б бажання. Словом, всі, хто бажає, можуть знаходити радість від дозвілля. Приміром, в бібліотеці згідно програми «Бібліоміст» працюють комп’ютери, багато хто користується ними.
    Село багате духовним спадком – в свій час поет-земляк Захар Гончарук збудував музей. Так склались обставини, що в музеї працює церква Різдва Пресвятої Богородиці, а в школі працює музей, де є все про життя і творчість Захара Власовича, Якова Власовича Гончаруків. Приємно і те, що педагоги стали добрим прикладом у розвитку художньої самодіяльності – виступи ансамблю «Калинонька» скрізь добре сприймаються глядачами.